Кабінет Міністрів України затвердив Методологію визначення юридичною особою кінцевого бенефіціарного власника

Своїм рішенням 19 вересня Кабінет Міністрів України схвалив постанову «Про затвердження Методології визначення юридичною особою кінцевого бенефіціарного власника». Слід зазначити, що ця методологія є нормативно-правовим документом, комплексний аналог якого відсутній у світі. Таке рішення Уряду є одним з ключових покажчиків в створенні комплексної системи перевірки інформації про кінцевого бенефіціарного власника (КБВ) в Україні.

Метою Методології є встановлення на рівні країни єдиного підходу, як визначати реальних власників компаній. Необхідність розробити правила визначення КБВ (а також інформувати про бенефіціарів) постала через вимоги Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, імплементації в законодавство України Міжнародних стандартів фінмоніторингу від FATF. При розробці Методології Мінфіном повністю імплементовано Керівництво щодо КБВ, оприлюднене FATF в березні поточного року. Наявність єдиної Методології сприятиме чіткості та зрозумілості виконання юридичними особами свого обов’язку з актуалізації відомостей про КБВ у ЄДР. Документ закріплює механізми дослідження інформації про фізичних осіб, які здійснюють контроль та вирішальний вплив на діяльність юридичної особи.

З метою визначення КБВ Методологія встановлює:

методи, способи, шляхи з’ясування інформації на наявність ознак прямого та непрямого вирішального впливу на діяльність юридичної особи;
принципи процесу визначення юридичною особою КБВ, проведення моніторингу та актуалізації (оновлення) інформації про КБВ. Методологією виокремлюються та тлумачаться, зокрема, такі принципи як адаптованості, динамічності, достатності інформації, інклюзивності, що означає належне і своєчасне залучення до всіх складових процесу зовнішніх та внутрішніх зацікавлених сторін з метою обміну інформацією, системності, об’єктивності, постійного вдосконалення та професіоналізму.

Під час визначення КБВ мають враховуватись особливості нормативно-правового регулювання створення, режиму майна, переданого засновниками, державної реєстрації та діяльності юридичної особи. При цьому конкретні форми та шляхи дослідження інформації, аналізу фактичних даних з метою з’ясування ознак і засобів набуття / зміни вирішального впливу визначаються в кожному випадку окремо.

Методологія містить перелік осіб, які визначаються для встановлення характеру та міри (рівня, ступеня, частки) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу). Основна риса, що їх об’єднує, - наявність вирішального впливу. При цьому, при визначенні кінцевого бенефіціарного власника за ознакою непрямого вирішального впливу досліджується інформація про зв’язки між особами, які можуть бути використані для того, щоб домогтися більшої вигоди для себе, та можуть ґрунтуватися на родинних відносинах, майнових, організаційно-управлінських або договірних відносинах. Методологіє також визначено перелік обставин, за яких здійснюється непрямий вирішальний вплив (зобов’язуючі вказівки органам управління, ведення перемовин та узгодження суттєвих умов правочинів, наявності довіреності на здійснення значних правочинів, операції з банківськими рахунками тощо).

Також наведено перелік чітких дій, що вчиняються для визначення такого виду впливу. Такі дії стосуються питань, пов’язаних з діяльністю з управління юридичною особою, уповноваженими особами та колом їхніх повноважень.

Важливо, що кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

Крім вищенаведеного, Методологією визначаються випадки актуалізації (оновлення) інформації про кінцевого бенефіціарного власника, до яких належить виникнення відповідних змін щодо юридичної особи, неповноти та неточностей в інформації, раніше поданої до державного реєстратора.

Норми Методології також передбачають особливості визначення КБВ для:

неприбуткових організацій;
інститутів спільного інвестування – корпоративного, пайового інвестиційного та недержавного пенсійного фонду;
партнерства, створеного відповідно до законодавства іноземної юрисдикції на підставі або відповідно до договору для ведення діяльності з метою отримання прибутку або досягнення іншої спільної мети;
повного та командитного товариства.

Джерело: Методологія визначення юридичною особою кінцевого бенефіціарного власника, затверджена постановою Кабінету Міністрів і Національного банку України від 19.09.2023 р., Урядовий портал https://www.kmu.gov.ua/news/uriad-zatverdyv-metodolohiiu-vyznachennia-iurydychnoiu-osoboiu-kintsevoho-benefitsiarnoho-vlasnyka.